Історія виживання.

Ця історія бере початок з давніх двохтисячних, коли автор твору не мав жодного уявлення про туризм та його види, а тим більше, не знав, що зовсім скоро його життя перетвориться на постійну залежність від нього.
Спочатку одноразові, а потім більш часті поступово переходячи в постійні коливання між урбаністичними буднями і волею, жагою почуттів, безмежністю і унікальністю природи, красою кожного атома і неперевершеністю всього вище сказаного в гармонійному поєднанні, затягнули, як наркотик в своє середовище.
Бути туристом ставало все приємніше та приємніше і в 2013 році стався значний прорив в розвитку.
Я завжди вагалась в своїх властивостях бути керівником туристичного походу.
Мала певний страх перед обов'язками. Тренер ініціював в мені ідею керівництва походами. Зконструював обставини таким чином, що виходу, окрім організувати пішохідний похід 1 категорії складності я не мала. Пояснив важливість такого досвіду і точно дав мені розуміння який результат я зможу отримати.
Завчасно, не маючи, жодних думок про власне керівництво, отримала завдання в клубі про створення маршруту.
Пізніше почала слухати різні ідеї походів, всі кудись ведуть...не маю я ж відрізнятись.
Сто разів переміряла та передумувала маршрут: основними критеріями вибору стали:
• Долина привидів
• Вершини Демерджи Південня, Північна
• Еклізі-Бурун
• Альтанка вітрів
• Вершина Ай-Петрі
і звісно:
• море
Маршрут проходив через Кримський природний заповідник, що явно додавало зайвих пригод, як для походу новачків.
Також дві локальні перешкоди: кулуари 1 А.
Почала я з головного, на мою думку, - це підбір учасників та вибір термінів походу.
Перший кандидат, звичайно родич – брат
Він же запропонував взяти свого друга – Гребіника Романа Миколайовича. Спершу відмовлявся, але поїхав.
Наступною кандидатурою була подруга – Андреішина Людмила Олександрівна з своєю другою половинкою, але їх відповідь «ні» була однозначною з самого початку.
Ще Петух Ольга Леонідівна, яку, на жаль, так і не вдалось запросити.
Про похід знала співробітниця, яку інтригували мої справи поза роботою. От вона і стала четвертим учасником.
Як новоствореного керівника, хвилював мене досвід учасників, їх дії під час маршруту і робота на бівуаку (чи зможу я одноосібно підказувати їм і керувати ними, та ще й встигати робити свої завдання).
Нова задача: пошук учасника який до цього бував хоч в одному категорійному поході.
Антон Струк, Юрка Журав…жоден не мав на це часу.
Дмитро Олександрович Прянішніков, вже збирався на травневі в похід, не зі мною правда, але... це не завадило. Я зраділа, ідеальний варіант – надійний, досвідчений і головне ніколи не був в поході в якості керівника, що є для мене певним плюсом. Не рекомендується водити в походи більш досвідчених чим ти осіб через ряд причин, які я думаю очевидні.
Як завжди життя вносить свої корективи і в нашій команді з’являється ще один учасник – Рябокінь Олег Леонідович.
Є один нюанс, в нього певні вади з здоров’ям, але займається він легкою атлетикою (10 км для нього в задоволення). Перевіримо його в горах.
Тепер дати виїзду та повернення до дому. Маршрут розрахований на 10 днів разом з переїздами.
Як завжди купівля квитків затягується і Укрзалізниця сама надиктувала нам:
Виїзд 04.05.2013
Приїзд 14.05.2013.
Забронювала квитки через он-лайн платежі.
Теорія для маршрутної книжки готова – можна її й надрукувати.
Відповідно прикладу – ГОТОВО!!!
Дзвінок в МКК. Вони працюють 2 та 4 вівторок кожного місяця. Що відповідно натякає мені про незатримний випуск.
Макс погодився на моє прохання попередньо перевірити мої знання та корегувати помилки. Ой, як же він розкритикував мою роботу, просто розірвав на шматки маршрутну книжку.
Але після, в МКК я була на висоті, справилась і маршрут під № 06-13 випущений.
Ніби все позаду, але роботи ще…
Всі учасники свої функції знають (посади розділені). Тепер пояснити кожному його задачі до походу і під час, щоб кожен зміг підготуватись як слід.
Основне що мене тривожить, на цій стадії, психологічний клімат в колективі (в поході).
Але всі люди ніби адекватні і там буде видно, як та що.
Учасники ніби готові, про їх спорядження я потурбувалась. Виконання службових обов’язків перевірила.
Одна з найголовніших обов’язків керівника до походу – реєстрація в КРС. Зараз це можна зробити он-лайн, але ставити печать в маршрутній книжці все ж потрібно, хоч в Сімферополі, хоч в Києві.
Тут і виникають деякі проблеми:
Лист чергового з КРС: «Замечания к заявленному маршруту:
!!! Ваш маршрут проходит по территории Крымского природного Заповедника!
Посещение Заповедника ЗАПРЕЩЕНО!
Без специального разрешения Управления Заповедником маршрут регистрации не подлежит.
Все вопросы в Управление Заповедником:
98500, Украина, г.Алушта, пер.Партизанский, 42 тел.+38(06560)5-04-40
!!! Стоянки Саурган и Кленовая Беседка находятся на территории воспроизводственного участка и исключены из списка разрешенных. Рекомендуем их заменить на Буковую Поляну (или Кутузовское Озеро) и Горное Озеро (или Парагильмен) соответственно. Все вопросы в Госохотхозяйство «Алуштинское»: 98510, г.Алушта, пер.Заводской,10 тел.+38(06560)2-55-94
!!! Особенности посещения Чатыр-Дага здесь:
http://www.kss.crimea.ua/old/info/doc/prav_Chat.ph
Ваш маршрут может быть зарегистрирован только после его корректировки в соответствии с данными замечаниями!»
Мої дії: телефонний дзвінок адміністрації заповідника, домовляюсь про екскурсію.
Далі замовляю автобус, повідомляю це КРС.
Також про це потрібно сказать МКК, але вони поза зоною досяжності.

Тепер склали рюкзаки і вирушаємо.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ. 05.05.2013 року

Прибули в Сімферополь на вокзал. Відповідно до повноважень я розділяю робочі завдання:
• Олег докуповує вітаміни та мазь, що понижує рівень болю під час травм.
• Дмитро шукає кислі цукерки.
• Роман дізнається інформацію про тролейбуси до Ангарського перевалу.
• Я з Олександром вирушаємо в КРС.
• Віра слідкує за речами.
В Сімферополі справились оперативно в 05.45 сидимо в тролейбусі.
Поснідати вирішуємо біля джерела Версі через пару кілометрів від тролейбусної зупинки (місця старту).
Як і заплановано справляємось. Далі дорога веде до фортеці Фуна. Фотографуємось. Звідси кожен побачив наш підйом і підготувався до покорення вершини Південна Демерджи через її Південний кулуар (який проходить повз долину привидів і скелю Катерини).
Через перехід набираємо воду в джерелі Демерджі і йдемо ще трошки. Сфотографувались. Відпочили перед початком підйому. Ну що всі готові? Так. Вирушаємо.
Це і стало помилкою № 1 в поході. Підйом в перший день, навантаження не з легких, але є «+» і «-». І так ми зразу визначили хто зможе йти далі, дали можливість народу відчути хто такі туристи, кожен оцінив себе. Недоліками був поганий настрій, непотрібність вершини.
Слухала емоції людей після підйому і була дуже зла, не могла зрозуміти чому їм не подобається. Вірі довелось допомагати нести рюкзак. Але всі виявились хорошими людьми і розділили останній літр води порівну.
Всі залишились живі, фотографія на пам'ять і бігом до стоянки, бо скоро темніє.
Джурла була привітна водою.
Спати вмостились трішки нижче основних місць. Майже на схилі. Але й тут нас знайшов лісник. Хоча ми спеціально від нього сховались.

ДЕНЬ ДРУГИЙ. 06.05.2013 року

Ніч склалась не вдало. Деяким учасникам було не зовсім добре. Я майже не спала. Ранок затягнувся до обіду. Всі учасники прокинулись біля дев’ятої, наварили каші, зібрали речі, підготувались сходити радіально до водоспаду Джурла, один залишився черговим в таборі.
Ранкова прогулянка чудова, помились, відпочили. розім’ялись.
Повернулись до дому, під рюкзаки і в дорогу.
Виходимо на плато, рухаємось до Північної Демерджи. ЇЇ підкорюємо радіально, не всім складом звичайно.
Вперед до поляни МАН. Трошки вище стоянки обідаємо. Шукаємо печеру МАН. І вниз до автодороги, де ночуємо на туристичні стоянці «Сосновка».
Тут ми вирішуємо долю нашої команди: Сані потрібно на роботу і він нас залишає, Олег однозначно сходить з маршруту. Віра збирається пройти з нами ще до Кримського Природного Заповідника.

ДЕНЬ ТРЕТІЙ. 07.05.2013 року

Прокидаємось рано в ранці, готуємо сніданок, розділюємо по новому розкладку і групове спорядження. Половину віддаємо від’їжджаючим. Остання фотографія повним складом і пора прощатись.
Я, Роман, Дмитро і Віра червоною стежкою піднімаємось на плато Чатир-Даг. Захоплені красою… дорога веде повз безліч печер яйли. В платні ми звичайно не заходимо. Знаємо що нам ще буде шанс безкоштовно подивитись на печери.
Доходимо до гроту Вовчий…і почалось, 2 год. 30 хв. ми шукали печери Суук-Кобу і Бінбаш-Кобу, нарешті вони перед нами. Обідаємо, відпочиваємо.
Йдемо по плато з повними баклажками води і пильно видивляємось місце для стоянки…так дійшли аж до підйому на верхнє плато. Думки «от гарно буде зустріти там схід сонця та й провести його теж не погано». Піднімаємось, як завжди - це не просто.
Дійшли ставимо намет, варимо “смачнючі” макарони і в спальний мішок.

ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ. 08.05.2013 року

Ранок в нас починається з сходом сонця. Не вилазячи з палатки п’ємо чай з шоколадом.
Гарна погода, піднесений настрій, сильний вітер.
Вирішили не снідати, спуститись вниз і там вже пірувать.
За 1 годину піднялись до вершини, сфотографувались. Я знайшла потрібний нам спуск.(визначила кулуар)
Розказую техніку безпеки, повторюю правила спуску і подолання локальної перешкоди.
Спуск зайняв 1 год. 40 хв.
Далі траверс сипухою і через 1 год. 20 хв. паркуємось на Буковій поляні. По дорозі зустріли дядька в баггі і камуфляжній формі, який нас попередив, що поляна тепер є «воспроиздводственным участком» і туди нам не можна, але я настояла на своєму і ми впевнено рушили туди, вслід він нам повідомив що стоянка коштує 15 грн.
Ми попрощались.
Класно бути на місці вже в обід, ситно їмо і засмагаємо, кожен займається своїми справами.
Не ставимо намет, а так пересуваємось біля джерела.
Біля 16.00 до нас підійшов лісник з питаннями чи збираємось тут ночувати, на що всі хором повідомили, що ввечері на потяг ))).
Пізніше підібрали нормальне місце для ночівлі. Повечеряли знизу гречкою з салом, а спати відправились трохи вище, на рівне місце, яке не видно з дороги, тихе й затишне.
В 21.00 побажали один одному доброї ночі.

ДЕНЬ П’ЯТИЙ. 09.05.2013 року

Діма прокинувся першим. Сьогодні ми не поспішаємо, кожен дрімає досхочу. До речі, вчора ми замочили перлову кашу на ранок. Ідея була така: ночуємо, збираємо рюкзаки і біля джерела на старому місці снідаємо, потім потихеньку йдемо до села Розове, де й базуємось на ніч.
Тут нам довелось співпрацювати з Контрольно-рятувальною службою Криму.
Група поділила речі з мого рюкзака і рухалась до Кутузовського озера з запасним комплектом карт і компасом. Я взяла гроші, документи, карту, компас, телефон і закінчувала всі необхідні справи цього дня, а далі на маршрут.
Знайшла хлопців на Кутузовському озері. Ми перекусили, поділились емоціями і рушили до села. Зустрілись нам лісники. Рома сказав, що вони були на Буковій. Знайшти класне місце для відпочинку. Круте джерело Ак-Су, схоже на душ. Тут поїли. Помились. Поспали.

ДЕНЬ ШОСТИЙ. 10.05.2013 року

Почали з дзвінків екскурсоводу і водію. Все ніби добре. В 9.00 ми сіли в автобус і почалась захоплююча поїздка Кримським Природним Заповідником.
Все галопом по Європі. Закінчилась екскурсія біля Альтанки вітрів.
Нам повідомили, що всі лісники попереджені і ми можемо спокійно чемчекувати в потрібну нам сторону. Вже при виході з території заповідника на зустріч нам йде група з дітьми і жінками, десь їх осіб 15. Я трошки засмутилась, що ми заплатили чималі гроші за проїзд, а вони ось, так собі просто.
Йшли ми довго, бачили чимало цікавих місцин, найсумніше було опинитись на місці смерті студентів донецького інституту туризму.
В 15.00 були біля стоянки Кош, води там не набирали, бо треба спускатись.
Йшли собі далі. Пити ніби вистачало навіть на вечерю і сніданок, а от на дорогу після сніданку не лишилось, але надії що Ай-Петрі людна місцина, не хвилювались.
Зупинились на підході до Ай-Петрі. Поставили палатку в кущах, повечеряли і спати.

ДЕНЬ СЬОМИЙ. 11.05.2013 року

Прокинулись з сходом сонця знову, о сьомій були на вершині, бачили пару косуль по дорозі. Все так тихо й спокійно. Чудова гора, поки на ній не почнуть влаштовувати «Голівуд». Воду знайшли прям там 2,5 літри в різних пляшках, підібрали собі.
І почали рухатись по краю плато, без особливих перепадів висоти, кожен був з своїми думками, ніщо нас не турбувало. Дув вітер, води і їжі було вдосталь. На кожному привалі дозволяли собі щось пожувати.
Опинились біля Бш-Текне. Поновили запаси води. І далі.
Плани дійти до моря сьогодні стимулювали кожного з нас. Обідали в 13.00-14.00 біля джерела Бальчих-Кую.
Далі Чортова драбина, обеліск і 6 км. до Форосу.
Вже на асфальтованому шосе спіймали таксиста в жигулях, який нас за 80 грн. довіз до санаторію в місті з зупинками біля Байдарських воріт і Церкви. Ще 30 хв. по території парку і море біля наших ніг чи наші ноги біля моря.
І ось що я написала там:
Все закінчилось ми біля моря, а я відчуваю відразу до людей. Хочу заховатись вдома і більше ніколи нікого нікуди не водити. І кислі обличчя учасників мене ще більше засмучують. Я засмучена і хочу заплакати через непотрібність походу цим людям, вони не можуть зрозуміти важливість моєї роботи і не оцінюють туризм так я б хотіла. Як знати що буде потім, може тоді мені стане приємніше.
Потрібно ставити палатку та варити їжу, щоб не відчувати себе винною перед ними.

ДЕНЬ ВОСЬМИЙ. 12.05.2013 року

Цілий день на морі. Як чудово засмагати, купатись говорити. Ми й справді гарно відпочили.
Ввечері посиділи з пляшкою вина, обговорили всі приємні моменти. Лягли спати.

ДЕНЬ ДЕВ’ЯТИЙ. 13.05.2013 року

Прокинулись. Покупались. Поїли. Збираємось в дорогу. Нам сьогодні добратись до Алушти, там забрати Віру і встигнути на потяг в Сімферополі.

Враження від всього вищесказаного не однозначні, були чудові моменти, але траплялись й проблеми. Але висновок однозначний: Я ПРОДОВЖУЮ ХОДИТИ В ПОХОДИ, БУДУ ЗНОВУ ВОДИТИ ПОХОДИ І ВПЕВНЕНА, ЩО НЕ ПРОМІНЯЮ НІ НА ЩО В СВІТІ ТОЙ «КАЙФ», ЩО ДАЄ НАМ ЦЕ ФАНТАСТИЧНЕ ДІЙСТВО – ПОХІД.

                                                                                                                                                                   Супрун Оля